Важные новости
Решение суда по тарифам в Севастополе – шедевр украинского правосудия
16.08.2010 / Категория: Общество / Тема: Криминал
Сегодня, 16 августа, севастопольские граждане – истцы по делу о коммунальных тарифах, наконец, получили на руки решение суда. По заявлениям истцов, данное решение – «шедевр» украинского правосудия и оно обязательно будет обжаловано в апелляционном порядке.![\"\"](\"/images/uploads/201008/pravosydie.jpg\")
Напомним, 13 апреля Севастопольский городской Совет повысил тарифы на услуги ЖКХ в среднем в 2-2,3 раза. 22 апреля девять севастопольцев обратились в Ленинский районный суд с иском о признании данного решения незаконным. Судебные заседания неоднократно откладывались и прерывались на длительный срок. Наконец, 5 августа судья Валентина Пузина приняла решение отказать в удовлетворении иска.
Желающие могут ознакомиться с полным текстом решения, которое мы публикуем ниже.
Справа №2а-1709\\10
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 серпня 2010 року Ленінський районний суд м. Севастополя в складі: головуючого - судді Пузіної В.І. при секретарі - Поліщук О.Л.,ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі адміністративну справу за позовом Колесникова Бориса Дмитровича, Козлова Андрія Миколайовича, Павлової Надії Василівни, Гапєєва Анатолія Володимировича, Васька Олександра Васильовича, Гончарової Юлії Олександрівни, Камуз Вікторії Олександрівни, Царік Римми Миколаївни, Черненка Романа Євгеновича до Севастопольської міської ради про визнання неправомірними дій та незаконними рішень сесії СМР, 3-ті особи, які не заявляють самостійні вимоги, КП „Севміськводоканал\" СМР, КП „Севтеплоенерго\" СМР, УЖКГ СМДА, Державна інспекція з контролю за цінами, Балашенко Світлана Василівна, Хохлова Лариса Іванівна, суд
ВСТАНОВИВ:
Позивачі 22.04.2010 року звернулись до суду з позовом, вимоги якого уточнювали, просять визнати незаконними рішення відповідача № 9917, 9918, 9919 від 13.04.2010 року та визнати неправомірними дії відповідача щодо затвердження економічно необгрунтованих тарифів.
Вимоги обґрунтовують тим, що спірними рішеннями були порушені їхні права та інтереси. Порушенням власних прав і інтересів позивачі вважають затвердження вищевказаних тарифів, що, на думку позивачів, незаконно встановлює для них обов\'язки оплати житлово-комунальних послуг в певних розмірах.
Щодо оскарження дій Севастопольської міської Ради уточнили, що ці дії стосуються: позбавлення права фізичних осіб на обговорення та надання зауважень на проекти оприлюднених в друкованих засобах масової інформації рішень, що оскаржуються; не оприлюднення в друкованих засобах масової інформації проектів рішень, повідомлень про оприлюднення проектів рішень,; експертних висновків або актів регуляторного впливу; не оприлюднення результатів відстеження результативності регуляторних актів за 2006 - 2007 pp. (рішень сесії); порушення порядку скликання сесії, прийняття рішення (підпис) не уповноваженою особою; дії по процедурі прийняття рішень.
Представник відповідача позов не визнав, у відзиві на позов та усних поясненнях зазначив, що позивачами порушено вимоги статті 116 Кодексу адміністративного судочинства України щодо об\'єднання однорідних позовних вимог, так як не всі позивачі є користувачами всіх послуг, тарифи на які затверджено оскаржуваними рішеннями. Також відповідач зазначає, що посилання позивачів на порушення при прийнятті оскаржуваних рішень положень Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» є неправомірним, так як зазначені акти не є регуляторними, що підтверджується як аналізом положень Закону так і листом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 15.04.2010 № 4698/0/2-10, крім того позивачі не є суб\'єктами регулювання зазначеного закону. Крім того, відповідач зазначає, що оскаржувані рішення прийняті у відповідності до положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та надає докази на підтвердження зазначеного.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів підтримали позовні вимоги в повному обсязі.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, проти задоволення позовних вимог заперечують, вважають їх необгрутованими та недоведеними. Обґрунтування виклали у письмових думках.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, знаходить позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Севастопольської міської Ради від 13.04.2010 р. № 9917 внесені зміни до рішення Севастопольської міської Ради від 04 липня 2006 року № 381 «Про реалізацію тарифної політики у сфері водопостачання та водовідведення» в частині встановлення тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення для населення (т. 1 а.с. 9).
Рішенням Севастопольської міської Ради від 13.04.2010 р. №9918 внесені зміни до рішення Севастопольської міської Ради від 04 липня 2006 року № 382 «Про реалізацію тарифної політики у сфері теплопостачання та гарячого водопостачання» в частині встановлення тарифів на послуги централізованого опалювання та гарячого водопостачання для населення (т. 1 а.с. 9).
Рішенням Севастопольської міської Ради від 13.04.2010 р. №9919 внесені зміни до рішення Севастопольської міської Ради від 12 вересня 2006 року № 650 «Про реалізацію тарифної політики у сфері житлового господарства в частині встановлення тарифів на послуги по утриманню житлових будинків та прибудинкових територій (квартирна плата) для населення, а також встановлення структури тарифів за окремими видами послуг (т. 1 а.с. 9).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб\'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 3 КАС України, позивач по адміністративній справі є особою, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду. Відповідно до ст. 104 КАС України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»: житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Згідно з ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»: Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
Частиною 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач зобов\'язаний: укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Тобто, на підставі даних норм Закону споживачем житлово-комунальних послуг є особа, якою укладено договори на надання відповідних житлово-комунальних послуг з їх виконавцем (виробником), і яка на підставі таких договорів споживає такі житлово-комунальні послуги та повинна оплачувати їх на підставі даних договорів.
Судом встановлено, що деякі позивачі - не є власниками чи наймачами жилих приміщень (квартир), вказаних в позові як їх місце проживання, між ними та комунальними підприємствами не існує договірних відносин і вони не є особами, які мають обов\'язок оплати наданих житлово-комунальних послуг. Отже суд погоджується з доводами відповідача і вважає, що затвердження тарифів на житлово-комунальні послуги не стосується прав і інтересів вказаних позивачів, тому в задоволенні їх вимог суд відмовляє.
Щодо вимог інших позивачів, судом встановлено наступне.
Відповідно до ст. 2 КАС України: до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб\'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб\'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливої дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, суд визнає, що неправомірність дій відповідача, яка заявлена позивачами одночасно з вимогою про протиправність рішення відповідача, складають один предмет спору, оскільки ці дії вчинялись (або не вчинялись) під час прийняття спірного рішення, тому підлягають єдиній оцінці судом.
Позивачі посилаються на невиконання відповідачем процедур, які передбачені нормами Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Як на підстави для визнання незаконними рішень Севастопольської міської Ради від 13.04.2010 р. № 9917, № 9918, № 9919 позивачі посилаються на невідповідність оскаржених рішень нормам законодавства: ст.31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»; п. 4 ст. 9 Закону України «Про природні монополії»; ст. 7 Закону України «Про основи національної безпеки України»; ст. 9, 12, 13, 35, 36 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»; ст. 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»; Постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 р. № 529.
Відповідно до Закону України «Про основи національної безпеки України» до національних інтересів, які є об\'єктом захисту у порядку забезпечення національної безпеки, відносяться життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, тобто свободи, права і інтереси народу, як суб\'єкту публічних правовідносин.
Суд погоджується з доводами відповідача, що предметом захисту у порядку забезпечення національної безпеки - не можуть бути приватні інтереси окремих осіб у сфері цивільних правовідносин, які можуть бути предметом захисту у іншому порядку, а саме у порядку, передбаченому статтею 16 Цивільного кодексу України. Судом встановлено, що позивачі вважають порушеними власні права та інтереси, які носять виключно приватний характер, а саме права і інтереси у сфері надання житлово-комунальних послуг і оплати таких послуг за договорами з виробниками (виконавцями). Тобто, даний спір стосується виключно фінансових інтересів позивачів як приватних осіб, і не відноситься до національних інтересів, забезпечення національного суверенітету і життєво важливих матеріальних, інтелектуальних і духовних цінностей Українського народу.
Таким чином, суд визнає, що оскаржені рішення Севастопольської міської Ради не регулюють правовідносини, які можуть стосуватися національних інтересів, та бути об\'єктом захисту у порядку забезпечення національної безпеки, і тому не порушують норм Закону України «Про основи національної безпеки України».
Думка позивачів, що спірні рішення підписані неналежною особою Дойниковим Ю. В. як головою Севастопольської міської Ради, і це є порушенням норм статті 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», є неспроможною.
Статтею 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» регулюються засади діяльності та повноваження посадової особи - секретаря сільської, селищної, міської ради, отже діяльність та повноваження голови Севастопольської міської Ради не регулюються статтею Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», і тому не можуть порушувати її норм.
Відповідно до ст. 133 Конституції України міста Київ та Севастополь, разом з облает: України й Автономною республікою Крим, складають самостійні і рівностатусні адміністративно - територіальні одиниці у складі України, вони не входять до складу інших адміністративно - територіальних одиниць, а саме областей. Відповідно, територіальні громади міст Києва і Севастополя володіють тим же статусом у частині формування органів місцевого самоврядування що і територіальні громади Автономної республіки Крим і областей України; а Київська та Севастопольська міські Ради мають рівний статус по представленню інтересів територіальної громад, що входять у дані адміністративно-територіальні одиниці, у тому числі і в частині повноважень щодо обрання на посаду голови ради. Обрання голови Севастопольської міської Ради, а також склад її повноважень, у тому числі підписання рішень, прийнятих міською Раді передбачено також діючим Регламентом Севастопольської міської Ради V скликання.
Рішення Севастопольської міської Ради № 17 від 06.06.2006 «Про затвердження Регламенту Севастопольської міської Ради V скликання» дійсне, не визнане судом протиправним та не скасоване, тому є належним доказом (т.3 а.с. 35-40).
Крім того, постановою Кабінету міністрів України від 07.02.2007 р. № 174 «Про затвердження типових штатів працівників органів місцевого самоврядування» передбачена посада Голови Севастопольської міської Ради, Постановою Кабінету міністрів України від 13.12.199 р. 2288 «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших орган було встановлено розмір місячного посадового окладу посадової особи — голови Севастопольської міської Ради.
Таким чином, посадова особа - голова Севастопольської міської Ради є особою, яка має повноваження щодо підписання оскаржених рішень Севастопольської міської Ради.
Позивачі вважають, що відповідачем порушений пункт 4 ст. 9 Закону України «Про природні монополії» та ст. 11 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» щодо обов\'язку Севастопольської міської Ради провести відкриті слухання з питань зміни спірних тарифів.
Суд визнає, що позивачами дані норми помилково тлумачаться і до спірних правовідносин відношення не мають.
Відповідно до пункту 4 ст. 9 Закону України «Про природні монополії» органи, : регулюють діяльність суб\'єктів природних монополій, при прийнятті рішень щодо такс регулювання враховують інформацію про діяльність суб\'єкта природної монополії, наданих об\'єднаннями споживачів, суб\'єктами природних монополій, іншими заінтересованими особа про результати оприлюднення та відкритих слухань щодо зміни цін (тарифів) на товари суб\'єктів природних монополій.
Даною нормою встановлено, що органи, які регулюють діяльність суб\'єктів природи монополій, при прийнятті рішень щодо такого регулювання враховують інформацію п діяльність суб\'єкта природної монополії, яка надана до них визначеними особами. Тобто норме даної статті не встановлено обов\'язку органу, що регулює діяльність суб\'єктів природи монополій, на самостійне проведення відкритих слухань щодо зміни цін (тарифів) на това суб\'єктів природних монополій. Така інформація, відповідно до норми Закону, надасть заінтересованими особами, зокрема об\'єднаннями споживачів, суб\'єктами природних монополій та інше. Зі змісту даної норми випливає, що інформація про результати оприлюднення відкритих слухань може надаватися до відповідного органу, наприклад, ініціаторами проведення таких слухань.
Таким чином, Севастопольська міська Рада не мала на підставі цієї норми обов\'язку самостійного проведення відкритих слухань щодо зміни тарифів на послуги з централізовано водопостачання, водовідведення, гарячого водопостачання та теплопостачання.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» громадські слухання у сфері житлово-комунальних послуг проводяться в порядку, визначеному статутом територіальної громади. Даною статтею визначені обов\'язки органів місцевого самоврядування щодо інформування населення про стан та плани, проекти розвитку, реформування житлово- комунального господарства; залучення представників органів самоорганізації населення та інші осіб до участі в обговоренні стану та планів, проектів розвитку, реформування житлово- комунального господарства; підготовки пропозиції органам місцевого самоврядування щoдо погодження інтересів територіальних громад та виконавців/виробників житлово-комунальних послуг.
Обов\'язку проведення за ініціативою міської Ради громадських слухань даною статтею не передбачено.
На думку позивачів відповідач при прийнятті рішень від 13.04.2010 р. № 9917, № 9918, № 9919 не виконав процедур, встановлених статтями 9, 12, 13, 35, 36 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», щодо оприлюднення проектів регуляторних актів, підготовки аналізу регуляторного впливу, оприлюднення регуляторних актів.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» дія цього Закону поширюється на відносини у сфері здійснення державної регуляторної політики та регуляторної діяльності.
Відповідно до статті 1 Закону державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі - державна регуляторна політика) - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб\'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб\'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 55 ГК України суб\'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов\'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов\'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб\'єктами господарювання є:
1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці».
На підставі даних норм Закону всі позивачі як фізичні особі, які не є суб\'єктами господарської діяльності - не є і не можуть бути учасниками правовідносин в сфері регуляторної політики.
Таким чином, всі норми Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» не розповсюджуються та не застосовуються щодо фізичних осіб, не породжують у них прав та обов\'язків, які регулюються даним законом.
Відповідно до статі 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»: регуляторний акт - це:
прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб\'єктами господарювання;
прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб\'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.
Рішення Севастопольської міської Ради про затвердження тарифів (змін до тарифів) на житлово-комунальні послуги для населені в місті Севастополі (а саме рішення від 13.04.2010 р. № 9917, № 9918, № 9919) не є такими, що регулюють господарські відносини, а також адміністративні відносини між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб\'єктами господарювання. Даними рішеннями урегульовано лише розмір тарифів та інші питання щодо житлово-комунальних послуг для населення, а не для юридичних осіб або інших суб\'єктів господарської діяльності. Тарифи на житлово-комунальні послуги для суб\'єктів господарської діяльності юридичних осіб - затверджені іншим рішеннями міської Ради.
Таким чином, рішення Севастопольської міської Ради від 13.04.2010 р. № 9917, № 9918, № 9919 - не мають обов\'язкових ознак регуляторного акту, визначених статтею 1 «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», і тому не є регуляторними: актами.
Дана обставина підтверджується висновком вищого спеціально уповноваженого органу щодо здійснення державної регуляторної політики - Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва.
Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємниці розглянуті проекти рішень Севастопольської міської Ради про внесення змін до рішень, яки: затверджено тарифи на послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, гаряче водопостачання та теплопостачання для населення і листом від 15.04.2010 р. № 4698/0/2-10 надані висновки щодо таких проектів. Даними висновками підтверджено та обґрунтовано, що рішення місцевих Рад, якими затверджено тарифи на житлово-комунальні послуги для населення не відносяться до регуляторних актів, а їх проекти - відповідно до проектів регуляторних актів (т.3 а.с. 43).
Таким чином, норми статей 9, 12, 13, 35, 36 Закону України «Про засади державі регуляторної політики у сфері господарської діяльності» - не підлягали застосуванню що підготовки та прийняття рішень Севастопольської міської Ради від 13.04.2010 р. № 9917, № 9918, № 9919, а всі процедури, які визначені даними нормами, не підлягали виконанню в процесі підготовки та прийняття оскаржених рішень.
Також позивачі посилаються на порушення відповідачем норм Постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 р. № 529 «Про затвердження Порядку формування тарифів послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і Типового договору п надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій».
Позивачі посилаються на те, що до затвердження тарифів на послуги по утримань житлових будинків та прибудинкових територій (квартирна плата) для населення не було проведено громадських слухань за участю власників житлових будинків (гуртожитків), власників квартир (житлових приміщень у гуртожитках), власників нежитлових приміщень у житлові будинках (гуртожитках) та інших споживачів послуг з питань погодження переліку таких послуг для відповідного будинку.
Такий довід позивачів не базується на нормах Постанови Кабінету Міністрів України Е 20.05.2009 р. № 529.
Відповідно до пункту 2 загальної частини «Порядку формування тарифів на послуги утримання будинків і споруд та прибудинкових територій», затвердженого даною Постаново: виконавець доводить розрахунок тарифів до відома власників житлових будинків (гуртожитків, власників квартир (житлових приміщень у гуртожитках), власників нежитлових приміщень житлових будинках (гуртожитках) та інших споживачів послуг шляхом проведення щодо кожного будинку громадських слухань.
За результатами громадських слухань перелік послуг за кожним будинком може бути зменшено виконавцем порівняно з типовим переліком за умови одержання у строк до 30 днів дати проведення громадських слухань оформленого письмово в установленому законодавством порядку рішення власників житлових будинків (гуртожитків), власників квартир (житлових приміщень у гуртожитках), власників нежитлових приміщень у житлових будинках (гуртожитках) про забезпечення надання послуг, запропонований виконавцем перелік яких зменшено.
У разі коли перелік послуг зменшується, виконавець перераховує тарифи і подає нові розрахунок тарифів відповідному органові місцевого самоврядування, що приймає рішення щ його затвердження (погодження).
З власниками (наймачами) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та власниками нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) укладається договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (далі - договір про надання послуг), що передбачає надання послуг, перелік яких визначений за результатами громадських слухань згідно з типовим переліком».
З даного положення Порядку випливає:
- що проведення громадських слухань з питань погодження переліку послуг утримання будинків і споруд та прибудинкових територій - не є обов’язком відповідача;
- що прийняття зменшеного порівняно з типовим переліком послуг за результатам громадських слухань - не є обов\'язковою умовою затвердження тарифів на послуги.
Якщо виконавцем житлово-комунальних послуг і власниками житлових будинків (гуртожитків), власниками квартир (житлових приміщень у гуртожитках), власниками нежитлових приміщень у житлових будинках (гуртожитках) та іншими споживачами послуг - не прийнято рішення про зменшення переліку послуг порівняно з типовим переліком - орган місцевого самоврядування затверджує тарифи відповідно до типового переліку, а споживачі послуг відповідно до п. 2 «Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» можуть вирішити про зменшення кількості послуг порівняно з типовим переліком та укласти з виконавцем послуг договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій відповідно до прийнятого зменшеного переліку.
Також є невірним твердження позивачів, що рішенням міської Ради від 13.04.2010 р. № 9919 затверджено «однаковий» тариф для всіх будинків. Рішенням від 13.04.2010 р. № 9919 (додаток 2 з приміткою) затверджені тарифи для кожного будинку за видами (тип будинку, кількістю поверхів, наявність підвалу, наявність внутрібудинкових мереж, сміттєпроводів, ліфтів, поверху, відповідності будинку санітарним і технічнім вимогам, аварійності стану, обладнання стаціонарними електроплитами, наявності інших елементів благоустрою) (т. 2 а.с. 126, 130).
Також помилковим суд вважає довід позивачів, що Севастопольською міською Радою була порушена процедура розгляду та прийняття оскаржених рішень, яка встановлена законом та регламентом Севастопольської міської Ради.
Відповідно до частини 14 статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» порядок підготовки і розгляду питань на пленарних засіданнях, прийняття рішень ради про затвердження порядку денного сесії та з інших процедурних питань, а також порядок роботи сесії визначаються регламентом ради.
Порядок розгляду та прийняття рішень Севастопольською міською Радою встановлений положеннями Регламенту Севастопольської міської Ради V скликання (т. 3 а.с. 35-40).
Відповідно до частини 1 статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Відповідно до частини 1 статті 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.
Відповідно до частини 5 статті 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.
Порядок розгляду постійними комісіями Севастопольської міської Ради проектів рішень, які внесені на розгляд Ради, визначений пунктами 7, 8 статті 22 Регламенту Севастопольської міської Ради.
Профільні постійні комісії за результатами розгляду проектів надають висновки. Проекти рішень з висновками профільних постійних комісій вносяться до порядку денного пленарного засідання Ради та розглядаються на пленарному засіданні міської Ради (т. 2 а.с. 84, 92-94).
Проекти рішень Севастопольської міської Ради про внесення змін до рішення Севастопольської міської Ради від 04 липня 2006 року № 381 «Про реалізацію тарифної політики у сфері водопостачання та водовідведення» в частині встановлення тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення для населення, про внесення змін до рішення Севастопольської міської Ради від 04 липня 2006 року № 382 «Про реалізацію тарифної політики у сфері теплопостачання та гарячого водопостачання» в частині встановлення тарифів на послуги централізованого опалювання та гарячого водопостачання для населення, про внесення змін до рішення Севастопольської міської Ради від 12 вересня 2006 року № 650 «Про реалізацію тарифної політики у сфері житлового господарства в частині встановлення тарифів на послуги по утриманню житлових; будинків та прибудинкових територій (квартирна плата) для населення, а також встановлення структури тарифів за окремими видами послуг - неодноразово вносилися на розгляд міської Ради їх розробником та ініціатором - Севастопольською міською державною адміністрацією, в 2008 - 2010 рр. При тому Севастопольська міська державна адміністрація відповідно до пунктів 3, 5 Регламенту надавала до проектів рішень пояснювальні записки з додатком економічних обґрунтувань та розрахунків розміру тарифів, що пропонувалося затвердити, економічними показниками та розрахунками собівартості вказаних житлово-комунальних послуг підприємств - їх виробників та виконавців (т. 2 а.с. 90-91, 103-108, 149-152); а також надавала інформацію про оприлюднення проектів рішень шляхом публікації в друкованих засобах масової інформації про розміщення тексту проектів рішень на сайті в мережі Інтернет та про спосіб надання пропозицій та зауважень щодо проектів рішень.
Профільна постійна комісія Севастопольської міської Ради з питань будівництва і архітектури, функціонування міського господарства, транспорту та зв\'язку неодноразово розглядала проекти оскаржених рішень, і за результатами розгляду приймала рішення, які фіксувалися протоколами засідань постійної комісії (т.3 а.с. 41-42).
Так, зокрема, питання про внесення змін до рішення Севастопольської міської Ради від 04 липня 2006 року № 381 «Про реалізацію тарифної політики у сфері водопостачання та водовідведення» в частині встановлення тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення для населення, про внесення змін до рішення від 04 липня 2006 року № 382 «Про реалізацію тарифної політики у сфері теплопостачання та гарячого водопостачання» в частині встановлення тарифів на послуги централізованого опалювання та гарячого водопостачання для населення, про внесення змін до рішення від 12 вересня 2006 року № 650 «Про реалізацію тарифної політики у сфері житлового господарства в частині встановлення тарифів на послуги по утриманню житлових будинків та прибудинкових територій (квартирна плата) для населення, а також встановлення структури тарифів за окремими видами послуг було розглянуто на засіданні постійної комісії з питань будівництва і архітектури, функціонування міського господарства, транспорту та зв\'язку від 20.11.2009 р., що підтверджується протоколом засідання № 28/124. Постійною комісією вирішено відкласти розгляд даних проектів до закінчення розгляду судом справи за позовом Севастопольської міської Ради до голови Севастопольської міської державної адміністрації, а також до отримання роз\'яснень Держаного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва з питань процедури розгляду таких рішень.
Протокол засідання постійної комісії з питань будівництва і архітектури, функціонування міського господарства, транспорту та зв\'язку від 20.11.2009 р. № 28/124 мається в матеріалах справи (т. 3 а.с. 153).
Таким чином, посилання позивачів на те, що проекти оскаржених рішень було розглянуто на пленарному засіданні Севастопольської міської Ради від 13.04.2010 року без попереднього розгляду постійною комісією Ради з питань будівництва і архітектури, функціонування міського господарства, транспорту та зв\'язку, а тому був порушений порядок розгляду проектів рішень на сесії Севастопольської міської Ради є безпідставними та спростовуються фактичними обставинами справи.
Позивачі вказують, що:
- Спірними рішеннями були порушені їхні права та інтереси. Порушенням власних прав і інтересів позивачі вважають затвердження вищевказаних тарифів, що на їх думку незаконно встановлює для них обов\'язки оплати житлово-комунальних послуг. Звертали увагу суду на те, що всі позивачі є громадянами України, які мешкають в квартирах багатоквартирних будинків та всі є споживачами комунальних послуг.
Стверджують, що відповідно до ст. 29 Цивільного кодексу України фізична особа має право мати декілька місць проживання, і ніким не спростований той факт, що хтось з позивачів не користується послугою водопостачання, каналізацією, послугою з вивозу сміття. Проживаючи за однією адресою і маючи реєстрацію в іншому місці зовсім не означає, що хтось з позивачів не є споживачем послуг, оскільки всі комунальні підприємства направляючи рахунки на оплату таких послуг вказують адресу реєстрації громадян. Суд не може взяти за основу такі ствердження, оскільки згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України \"Про житлово-комунальні послуги\" встановлено, що законодавство в даній сфері базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього закону і інших нормативно-правових актів.
Частиною 1 ст. 1 вищевказаного закону визначено поняття споживача, тобто споживач в тому числі це особа, яка має намір отримувати послуги, а протягом якого терміну такий намір можна вважати таким, що відбувся, законодавцем не визначений.
Позивачі, які на теперішній час не є фактичними споживачами послуг з гарячого водопостачання, пояснюють, що мають намір на отримання зазначеної послуги в майбутньому, а тому їх права також порушуються.
Отже зазначені доводи не приймаються судом на підставі того, що законодавством не передбачена можливість захисту права, яке тільки має виникнути в майбутньому.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Будь яких доказів того, що всі позивачі є суб\'єктами отримання всіх житлово-комунальних послуг суду не надано.
- Крім того позивачі посилаються на порушення вимог ст.7 Закону України \"Про питну воду і питне водопостачання\" щодо того, що держава гарантує захист прав споживачів у сфері питної води і питного водопостачання шляхом забезпечення питною водою нормативної якості в межах науково обґрунтованих нормативів питного водопостачання залежно від району і умов мешкання, та ст. 22 Закону, якою встановлено право споживача на здобуття повної, достовірної інформації про порядок розрахунку тарифів, організацію і проведення суспільних слухань в частині ухвалення рішень щодо питань питного водопостачання на підставі закону.
- Позивачами також було зазначено, що відповідно до п. 4 Порядку розробки і затвердження нормативів питного водопостачання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1107 від 25.08.2004 повинні існувати нормативи питного водопостачання в конкретному населеному пункті.
Нормативи розробляються і науково обґрунтовуються згідно з методикою визначення нормативів питного водопостачання населення спеціалізованими науково-дослідними організаціями за замовленням місцевих адміністрацій або органів місцевого самоврядування і затверджуються ними після узгодження з місцевими органами виконавчої влади з питань охорони здоров\'я, охорони природного довкілля і водного господарства.
- Крім того, відповідно до пункту 4 вищевказаного Порядку, перегляд нормативів питного водопостачання здійснюється один раз на три роки. Підтверджень про існування розробленого і затвердженого в установленому порядку цього нормативу, який би переглядався у встановлені строки, суду також не надано, а тому позивачі вважають не можливим оцінити правильність і наукову обґрунтованість цифр, що враховуються для розрахунку тарифу, на плановий забір, додачу, реалізацію води.
- Позивачі неодноразово звертали увагу суду на те, що статтею 29 Закону України \"Про питну, воду і питне водопостачання\" передбачений перелік нормативів у сфері питної води і питного водопостачання, а також порядок затвердження технологічних нормативів використання питної води, згідно з яким нормативи розробляє підприємство і затверджує орган місцевого самоврядування, а порядок розробки нормативу питного водопостачання встановлює Кабінет Міністрів України.
До встановлюваних нормативів законодавцем віднесені: нормативи питного водопостачання, екологічні нормативи якості, технологічні нормативи використання, технічні умови. На момент ухвалення оскаржених рішень орган місцевого самоврядування, відповідач у справі, технологічні нормативи використання питної води не затвердив та причин відсутності у відповідача таких нормативів суду не надав.
- Позивачами було зазначено, що представник третьої особи ДКП \"Севміськводоканал\" неодноразово вказувала на те, що в тариф включені втрати на рівні нормативних, проте яких-небудь доказів, що втрати в тариф включені саме у розмірі 300 м3 на 1000 м3 питної води, а не якісь інші, суду не надано.
Формульний розрахунок тарифу суду також не наданий, незважаючи на задоволене клопотання позивачів, таким чином, вимогу законодавства в частині принципу державного регулювання цін/тарифів таких як відвертість, доступність і прозорість тарифу для споживачів і громадськості, що передбачено п. 4 ч. 1 ст. 30 Закону України \"Про житлово-комунальні послуги\" не виконано.
За таких обставин, позивачі вважають, що встановити дійсний розмір економічно обґрунтованих планових цитрат підприємства на одиницю калькуляції собівартості послуг з водопостачання і водовідведення з врахуванням потреби в кожному ресурсі в натуральному вигляді неможливо,та на думку позивачів вони умисно приховуються.
Розрахунки КП \"Севтеплоенерго\", надані до суду, та розрахунки, подані до Державне інспекції з контролю за цінами у позивачів викликають сумніви в їх економічній обґрунтованості а тому, і в діях відповідача щодо ухвалення оскаржуваного рішення, законності і обґрунтованості прийнятого рішення, відповідності його актам вищої юридичної сили маються сумніви.
Позивачі вказують, що доказів того, що об\'єкти соціальної сфери утримуються за рахунок прибутку підприємства та витрати на їх утримання не включені в тариф, суду також не надане. Однак з положення № 321 про базу відпочинку «Любимівка» (т.3 а.с. 83-86) вказано, що (п. 1.6 знаряддя бази відпочинку «Любимівка», охорона господарювання, освітлення, прибиранню водопостачання та інші господарські витрати проводяться за рахунок від реалізації путівок.
Згідно з наказом №67 від 07.03.2007 Міністерства економіки України, Державна інспекція з контролю за цінами в м. Севастополі щодо розгляду питань та надання висновків зобов\'язана все перевіряти на відповідність нормативним показникам, встановленим законодавством. Проте законно встановленого нормативу по питній воді, технологічного нормативу використання питне води на момент надання висновків та прийняття рішення відповідачем не існувало, за таких обставин позивачі вважають, що висновки Державної інспекції з контролю за цінами в м. Севастополі не повинні прийматися судом до уваги.
Судом досліджені всі ці докази в судовому засіданні, але прийняти їх за основу постанови суд не може, бо в даній справі вони не стосуються предмету спору, оскільки предметом оскарження у справі є рішення міської Ради, а не дії постачальників послуг щодо розрахунків тарифів та дії Державної інспекції з контролю за цінами в м. Севастополі щодо видачі висновків.
Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу місцевого самоврядування, який суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси.
Статтею 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції що діяла на момент прийняття оскаржуваних рішень, передбачено повноваження органу місцевого самоврядування щодо затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги.
Статтею 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» затверджено порядок формування та затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги.
Так зазначеною статтею передбачено, що порядок формування цін/тарифів на кожний ви житлово-комунальних послуг першої і другої груп (пункти 1 та 2 частини першої статті 14 цього Закону) визначає Кабінет Міністрів України.
Виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво житлово-комунальних послуг і подають їх на затвердження органам місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку, що зроблено третіми особами (т. 2 а.с. 17-34,35-44).
Органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.
У разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розмір економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив, зобов\'язані відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю мі: затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг.
Видатки на відшкодування втрат підприємств, що пов\'язані із затвердженням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на ї виробництво, відповідна сільська, селищна, міська рада передбачає у відповідному місцевому бюджеті.
Затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розмір економічно обґрунтованих і витрат на їх виробництво без відповідного відшкодування не допускається і може бути оскаржено в суді.
З аналізу викладеної норми вбачається, що законодавець встановив, що обов\'язок щодо розроблення тарифів, покладено на виробника, послуг відповідно до порядку встановленого Кабінетом міністрів України. Відповідно розділу 5 Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води та розділу 4 Порядку формування тарифів на послуги з централізованої водопостачання та водовідведення висновки щодо розрахунків економічно обґрунтованих планових витрат надаються Державною інспекцією з контролю за цінами або її територіальними органами. Орган місцевого самоврядування відповідно до вимог закону затверджує ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.
При розгляді справи судом встановлено, що тарифи на житло-комунальні послуги, затверджені оскаржуваними рішеннями, встановлені в розмірі економічно обґрунтованих, що підтверджується висновками Державної інспекції з контролю за цінами м. Севастополя (т. 2 а.с. 57-58, 85-86). Будь яких доказів на підтвердження того, що висновки Державної інспекції з контролю за цінами м. Севастополя визнані недійсними або скасовані суду не надано. Діючим законодавством на органи місцевого самоврядування обов\'язку щодо самостійної перевірки правильності здійснення розрахунків цін/тарифів на житлово-комунальні послуги не покладено.
Позивачі вказують, що оскаржувані рішення прийняті з порушенням регламенту Севастопольської Міської Ради V скликання, оскільки проекти рішень не роздавались депутатам. Однак зі ст. 22 п. 16 регламенту Севастопольської Міської Ради вбачається, що в виняткових випадках додаткове включення питання до повістки дня, сформованою Президією, допускається за пропозицією голови Севастопольської Міської Ради. Кваліфікація «виключного випадку» відносно конкретних питань визначається рішеннями сесії, якщо за це проголосувало не менше 1/3 депутатів від загальної кількості міської Ради (т.3 а.с. 154).
З виписки з фонограми пленарного засідання XVIII сесії Севастопольської Міської Ради V скликання від 13.04.2010 року видно, що голова міськради Дойников Ю.В. постановив на голосування npо внесення в повістку дня питання: «Про внесення змій до рішення Севастопольської Міської Ради від 04 липня 2006 року № 381 «Про реалізацію тарифної політики у сфері, водопостачання та водовідведення» в частині встановлення тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення для населення.
Про внесення змін до рішення Севастопольської Міської Ради від 04 липня 2006 року № 382 «Про реалізацію тарифної політики у сфері теплопостачання та гарячого водопостачання» в частині встановлення тарифів на послуги централізованого опалювання та гарячого водопостачання для населення та про внесення змін до рішення Севастопольської Міської Ради від 12 вересня 2006 року № 650 «Про реалізацію тарифної політики у сфері житлового господарства» в частині встановлення, тарифів на послуги по утриманню житлових будинків та прибудинкових територій (квартирна плата) для населення, а також встановлення структури тарифів за окремими видами послуг. За включення в повістку дня таких питань проголосувало 53 депутата із 75
депутатів Севастопольської Міської Ради (тобто більше 1/3), отже рішення було прийняте і порушень ст. 22 Регламенту не було (т.3 а.с. 155).
На підставі викладеного суд визнає, що спірні рішення прийняті відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення. Доказів порушення спірними рішеннями прав чи інтересів позивачів не надано, тому суд відмовляє позивачам в задоволенні позову.
Керуючись ст. 2,3,11,17,71,86,159-163 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову Колесникова Бориса Дмитровича, Козлова Андрія Миколайовича, Павлової Надії Василівни, Гапєєва Анатолія Володимировича, Васька Олександра Васильовича, Гончарової Юлії Олександрівни, Камуз Вікторії Олександрівни, Царік Римми Миколаївни, Черненка Романа Євгеновича до Севастопольської міської ради про визнання неправомірними дій та незаконними рішень сесії СМР, 3-ті особи, які не заявляють самостійні вимоги, КП „Севміськводоканал\" СМР, КП „Севтеплоенерго\" СМР, УЖКГ СМДА, Державна інспекція з контролю за цінами, Балашенко Світлана Василівна, Хохлова Лариса Іванівна, - відмовити.
Суддя Пузіна В.І.
Похожие новости
- 16.07.2010 • «Тарифная война» в Севастополе преодолела экватор
- 01.06.2010 • Новый скандал в тарифной войне в Севастополе: судья взяла самоотвод
- 30.04.2010 • Суд приостановил действие принятых горсоветом Севастополя тарифов (ФОТО ДОКУМЕНТОВ)
- 22.04.2010 • Севастопольцы подали в суд на горсовет из-за повышения тарифов
